«Дорога й ластівка» — це блискуча імпресіоністична новелка. Хоч вона й писалася ще у відносно благополучні часи (початок 20-х рр.), але пророчо передала внутрішній стан митця, що відчуватиметься дедалі виразніше, — стан приреченості, пастки. У вітряну, дощову ніч заблудна ластівка знайшла притулок у теплій, яскраво освітленій кімнаті. Але це її не заспокоїло, а навпаки, тільки налякало. І лампа на столі, і пухнастий килим, і книги в настінних шафах — усе це таке чуже для неї. Вона хоче вирватись із цієї золотої кліті, але тільки боляче б'ється грудьми об перешкоди і зрештою забиває себе до смерті. Доля письменника, як і багатьох його побратимів по перу, напрочуд схожа на долю цієї ластівки. Вони за всяку ціну прагнули вивести рідну літературу на новий широкий шлях, прагнули вирвати її з «золотої кліті», яку готувало для неї партійне чиновництво, на волю. Але тільки розбили собі груди об непорушну твердь тоталітарного пресу.
