Елвуд Н.

Я ніколи не замислювалася раніше про ідею кохання як чогось такого, що існує поза людиною, чогось, що має власну свідомість.

Я поцікавилася, чи вміла вона стріляти, і він відповів, що ні; мовляв, її зброєю були її слова.

ніхто не знає, що відбувається в моєму серці, і ніколи не дізнається. Я вже про це подбаю.

Невже це можливо — любити когось так сильно? Відчувати, що ти помреш без нього, але з готовністю віддаси за нього своє життя?

Я бачив, як умирають мої друзі, — про­довжував він, його обличчя наблизилося майже впритул до мого. — Їх просто розривало на шматки — і заради чого? Заради несправедливої вій­ни, розпочатої злочинцями, божевільними, які цитували різних старих пердунів, виправдовуючи цим бійню.

життя може змінитися за мить, що зараз ти можеш бути живою, а вже наступної миті — вмерти

Він прогнив. До самого серця.

У серці моєму згасла остання надія. Я залишилася сама, цілковито сама.

Щоразу, коли я заплющую очі, то бачу його обличчя, і згадую, що саме я втратила.

Це був гарний день. Тому що сього­дні я вперше вбила.