Люко Дашвар

Будь-які перемовини в кінці будь-якої війни — це, по суті, торги з пам’яттю.

Село — це скарбниця нації, берегиня її традицій і найсвятішого, що у нас є, — землі української!.

Бо після того, як ти вбиваєш у собі людину, ти вб’єш іще багато людей,

Реальність неймовірніша за вигадку

Де ви таке в Україні бачили, щоб гості у хату, а хазяї пляшку не виставили? От ви Україну досліджуєте — то скажіть: є в Україні таке місце, де від гостей пляшки ховають?

Ой у вишневому садочку, там соловейко щебетав…

Бачите? Гарно цвіте! Листя — і зелене, і червоне. Гілки різні — і прямі, і криві, і малі, і грубі. Оце ви і є. Культура ваша. А якою їй бути — тільки коріння знає. Оте саме, що у землі, у багнюці, без повітря, без кольорів. У чорному поті. Знай трудиться, аби гілки з листям на світ витріщалися

тринадцятирічна дочка їхня Катерина сиділа на колінках у траві за домом. Очі — якраз на рівні ремінця, яким затягував штани Роман, кремезний чоловік за тридцять,

Катерина витерла губи, спитала:

— То це і є любов?.. Слизька…

Роман знітився:

— Це… чоловіче молоко.

— А казали… любов.

— Немає вже Шанівки, — прошепотіла Раїса.
— Подивимося… — тихо відповіла Алка.