Марко Вовчок

Стара пані була не що, сумирна собі, – може, тому, що вже благенька була, ледве ноги волочила, а заговорить – тільки шам-шам, одразу й не розбереш; так куди вже бійка! не на умі. Увесь день на ґаночках; нічка йде – охає та стогне. А за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї… та треба ж колись і перестати.

І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася! Здається, і не змалювати такої кралі!..

Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся… Було, мене й б’ють (бодай не згадувать) – не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи – і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, – то так і моє лишенько. Якби мені за кожною бідою моєю плакати, досі б і очі я виплакала. Батька-матері не зазнаю: сиротою зросла я, при чужині, у людях.

. Він був добрий душею й милостивий пан, та плохий зовсім – ніщо з його. Спитувавсь він жінку вмовляти, та не така-то вона

був добрий душею й милостивий пан, та плохий зовсім – ніщо з його. Спитувавсь він жінку вмовляти, та не така-то вона.

плач, моя дитино, не плач! – промовить бабуся стиха, ласкаво. – Нехай недобрі плачуть, а ти перетривай усе, витерпи бідочку!.. Хіба ж таки й перетерпіти не можна?

– Не плач, моя дитино, не плач! – промовить бабуся стиха, ласкаво. – Нехай недобрі плачуть, а ти перетривай усе, витерпи бідочку!.. Хіба ж таки й перетерпіти не можна?

У рік стара пані вмерла. Не хотілось дуже їй умирати! Усе молитви, Святе Письмо читала, по церквах молебні правила; свічки перед богами невгасимі палали. Якось дівчинка не допильнувала, та погасла свічечка, – веліла дівчинку ту висікти! «Ти, грішнице, і моєму спасінню шкодиш!»

Сечевик глядел в сияющие глаза, на трепещущую легкую фигурку, стоявшую перед ним, и слушал, как стучит маленькое сердечко.

вдруг услышал за собою детский тихий голосок и в ту же минуту почувствовал прикосновение детских нежных ручек.