Саллі Руні

люди втратили чуття краси 1976 року, коли пластик став найпоширенішим у світі матеріалом. Зміни можна дуже добре простежити, якщо подивитися на вуличні фотографії до і після 1976 року. Я знаю, ти маєш вагомі підстави скептично ставитися до естетичної ностальгії, але факт залишається фактом: до 1970-х років люди носили міцний одяг з вовни та бавовни, зберігали напої у скляних пляшках, загортали харчові продукти в папір, обставляли житло міцними дерев’яними меблями. Зараз більшість об’єктів у нашому візуальному середовищі зроблено з пластику, найпотворнішої речовини на землі, матеріалу, який від фарбування не набуває кольору, а насправді надзвичайно огидно випромінює його

Це змушує мене замислитися над питанням, чи культура знаменитостей не взялася метастазами, заповнюючи порожнечу, залишену релігією. Своєрідний злоякісний наріст на тому місці, де раніше було щось святе.

Чи річ просто в тому, що біль, який я відчуваю зараз, такий сильний, що перевершує мою здатність пригадати той біль, який я відчувала весь час?

Можливо, коли згадуєш про страждання, то воно не здається таким поганим, як теперішнє, навіть якщо було набагато важчим — ми й пригадати не можемо, як погано нам було, бо наша здатність пам’ятати слабша за силу того переживання.

Тобі було двадцять із чимось років, ти була в тривалих стосунках, які не вдалися

Не буду розпочинати дискусію щодо Радянського Союзу, але коли він помер — померла й історія.

Якби письменники чесно писали про своє життя, їхніх книжок ніхто би не читав — і правильно б робив!

Тож було легше й безпечніше лишатися в поганій ситуації, аніж брати на себе відповідальність за її завершення.

а я, ймовірно, продовжуватиму приймати невдалі життєві рішення і страждати від періодичних депресивних епізодів

Жити з кимось, кого я дійсно люблю і поважаю, хто по-справжньому любить і поважає мене — як же це змінює життя.