Антін Мухарський

Все правильно, ти на своєму місці, на своєму шляху. У тебе гарні друзі, професія, родина. У твоєї країни прекрасне майбутнє. Нічого, що зараз вона лежить у руїнах, і над попелищем струмує димок. Проросте молода трава – свіжа, потужна. Вистрелять бруньки, наллється потугою листя, з’являться молоді герої. Вони вже з’явилися! Ти їх бачив сьогодні. Бачив пов

От і пруться хто куди, множачи безлад, хаос і безвихідь. Бо воно ж, звичайно, важко, самого себе в собі відшукати, але ще важче змиритися з тим, що ти насправді не таке вже велике цабе, як сам собі здаєшся. Отож і сидять справжні пасіонарії на задвірках, а усіляка нагла наволоч на їхнє місце мітить. Тому і нема порядку на землі, нема гармонії. Так, що ти, друже мій, аби не множити сонми слуг диявольських, мусиш мені хоч-не-хоч відповісти на питання: Хто ти є? В чому твоя Суть і земне призначення? А я тобі в цьому допомож

– Запам’ятай, ніякий ти не артист! Бо артист, то людина підневільна, залежна й продажна. Ти – митець! І маєш стати незалежним. Будь письменником, художником, співаком, але завжди роби те, що ллється з твого серця, а не те, до чого примушують тебе обставини. Якщо відчуваєш, що життя обплутує тебе, що обставини звужують твій життєвий простір і заважають вільно творити – рви все геть і тікай простовіч. А головне – не бійся. Бог все бачить і він тобі допоможе! –

– Вода життя, мудрість життя, й благодать життя, і саме життя – в Господі! – проказала Суть моя. – І, якщо ти любиш Господа усім серцем своїм, і усією душею своєю, і розумом своїм, то ніщо не може стояти тобі на заваді. Будь чистим і відкрий серце своє для Божої благодаті! –

Віднині душа твоя вічно блукатиме цими підземеллями, тримаючи в руках запалений ліхтар, шукаючи виходу звідти, звідки виходу не буває

Діти за гріхи батьків не відповідають. За них відповідають онуки у дванадцятому

Я маю бути шанованою в суспільстві людиною. Ви маєте оберігати мене від наглої смерті й нещасних випадків, від людського осуду. Я маю право ходити до церкви і подавати всім приклад високоморальної поведінки. А ще багато подорожувати й розуміти всі мови світу. Зрештою, я маю померти своєю смертю в оточенні близьких мені людей...»

Виявляється, що життя — сон тіла, закутого в темряву. Та тільки я дістався цієї істини, як десь поруч пролунав голос:

ам’ятай: не той підарас, що в жопу дає, а той — хто не дає, але всього хоче! Значить, ти і є — підарас!

Справжня Людина відрізняється від людини-підробки постійним і сталим потягом до самопізнання і самовдосконалення через творчість, самоосвіту та самообмеження. В той час як базові цінності фейкової людини майже стовідсотково лежать у площині задоволення матеріальних та грубих чуттєвих потреб. Справжні Люди здебільшого індивідуалісти і самітники. Людина-фейк — завжди масова.