Леонід Горобець

— нащадки мавп, які рушили до савани. Спершу пращурам було сутужно, в савані рослиноїдному примату прогодуватися важко. Свідченням є приклад парантропів — наших родичів, одначе не предків (такі собі двоюрідні пра-пра-прадідусі). Вони були вегетаріанцями і так протрималися декілька мільйоноліть, аж поки їх природний добір на жужіль звів. Що ж до наших пращурів — австралопітеків, то вони також деякий час трималися на рослинних харчах, та згодом живіт до спини прилип — і 3–2 мільйоноліття тому вони регулярно споживали м’ясо

Професія «пожирача падалі» лише спершу здається осоружною, по правді ми й досі не позбулися цієї звички. Мало кому із сучасних людей смакує «свіжина» — м’ясо щойно вбитої тварини. Хижаки із задоволенням поїдають щойно вбиту тварину, людина віддає перевагу м’ясу, що полежало хоча б декілька годин, а то й декілька тижнів, як делікатесна «мармурова яловичина».

Втім основний «інгредієнт» шашлику — це час. Навіть нехитрий маринад за де­яким часом робить кулінарні дива.

Ситуація змінилася приблизно 1,9 мільйоноліть тому, коли люди дійшли до краю Африки. Спомин про той шлях оживає в нас, коли, скинувши капці, ступаємо на пісок. Морські хвилі накочуються на босі ноги, і хочеться йти далі. Такої миті здається, що кар’єра, особисті негаразди і навіть продовження улюбленого серіалу вартують меншого, ніж цей шлях без мети.

допишіть до назви продукту слово «фермерський» — і це поліпшить продажі. «Фермерська курка», «фермерська свинина» — нам здається, що саме такими мають бути ці товари.

Лосось, дорадо, сібас і багато інших риб надходять до супермаркету з акваферм. Однак покупці чомусь переконані, що морепродукти мають бути «дикими», а не «фермерськими».

Згідно з християнським календарем, днів, коли дозволено м’ясо, значно менше, ніж тих, у які можна споживати рибу.

Дикий кінь у вольєрі роздуватиме ніздрі, намагатиметься хвицьнути і водночас стояти на місці. А, наприклад, газелі звикли тікати. Замкніть їх — і вони ганятимуть по вольєру, доки в’язи не звернуть.