Жуль Верн

Розділ перший. Шхуна «Пілігрим»
Другого лютого 1873 року топсельна шхуна «Пілігрим» перебувала на 43˚57’ південної широти та 165˚19’ східної довготи від Гринвіча. Це судно водотоннажністю чотириста тон споряджене у Сан-Франциско для полювання на китів в південних водах, належало заможному каліфорнійському судновласнику Джемсу Уелдону; керував судном вже багато років капітан Халл.

Джемс Уелдон щорічно відправляв до північних морів цілу флотилію суден — за Берингову протоку, а також до морів Південної півкулі, острова Тасманії та мису Горн. «Пілігрим», хоча й найменший з усіх суден флотилії, вважався одним з найкращих з-поміж них. Хід в нього був чудовий. Завдяки відмінному, вельми зручному оснащенню він з невеликою за кількістю командою досягав кордону суцільної криги Південної півкулі. Капітан Халл вмів маневрувати, як говорять моряки, серед плавучих крижин, що дрейфують влітку на південь від Нової Зеландії та мису Доброї Надії, тобто набагато нижче північних морів. Щоправда, це лише всього на всього невеликі за розміром айсберги, потріскані та розмиті теплою водою, більша частина яких тане у водах Атлантичного або Тихого океанів.

На «Пілігримі» під керівництвом капітана Халла, чудового моряка та одного з найкращих гарпунників південної флотилії, перебував екіпаж із п’яти матросів та одного молодшого матроса. Цього було недостатньо, оскільки полювання на китів вимагає достатньо великого екіпажу для обслуговування шлюпок та розбирання впольованих туш. Проте містер Джемс Уелдон, як і інші судновласники, вважав, що набагато вигідніше винайняти в Сан-Франциско лише матросів для керування човном. В Новій Зеландії було більш ніж достатньо вправних гарпунників та матросів різноманітних національностей, безробітних або просто покинувших свій корабель, завжди готових найнятися на один сезон. По закінченню промислового рейсу вони отримували розрахунок и залишалися чекати на березі наступного року, коли їхні послуги знову могли знадобитися китобійникам. За такої системи судновласники економили чималі суми на платні судновій команді та збільшували свої доходи від промислу.

Саме так діяв і Джемс Уелдон, споряджаючи в плавання «Пілігрим».

жертвами стихії та неодноразово подивитись в очі смерті.

Одним з найвідоміших творів великого французького письменника Жуля Верна, пригодницькі твори якого принесли йому світову славу, став захоплюючий роман «П'ятнадцятирічний капітан». Молодший матрос Дік Сенд через нещасний випадок з екіпажем змушений стати капітаном китобійної шхуни «Пілігрим». Трагічна та нелегка доля спіткає її пасажирів, яким доведеться зіткнутися зі зрадою, обманом, стати

Чотири тривожні дні

За першим романом один по одному з’явилися справжні шедеври — «Подорож до центру Землі» (1864), «Із Землі на Місяць» (1865), «Діти капітана Ґранта» (1868), «20 тисяч льє під водою» (1869), «Навколо світу за 80 днів» (1872), «Таємничий острів» (1874) та «П’ятнадцятирічний капітан» (1878), які принесли Жулю Верну всесвітню популярність і нарешті заможність.

перекладено всіма європейськими мовами. За першим романом один по одному з’явилися справжні шедеври

широтах. Якщо не заперечуєте, сер, ми б із вашого дозволу цю пожадливу рибинку виловили.
Відтак він дав усі необхідні вказівки. А на юті, зацікавлена майбутнім видовищем, тим

частину яхти.
— Що це за страховисько?! — спитав лорд капітана.
— Гадаю, сер, це величезна акула, — відповів Джон Манґлс.
— Акула в наших водах? — не повірив Гленарван.
— Якщо я не помиляюся, перед нами риба-молот, — сказав капітан. — А цю акулу

Шхуна щойно закінчила китобійну кампанію поблизу Південного Полярного кола, але в її трюмах залищалося ще багато місця для китового вуса та чимало бочок ще не заповнених ворванню. Китовий промисел був нелегкою справою. Кити стали рідкістю: далося взнаки їх нещадного винищення. Справжні кити, яких на півночі називають ґренландськими, а на півдні — австралійськими, почали зникати і мисливці змушені промишляти смугачами[1], полювати на яких було достатньо небезпечно.

Так само вчинити цього разу змушений був і капітан Халл, хоча він розраховував наступного плавання перейти вище за широтою: якщо знадобиться аж до Землі Клері та Землі Аделі, відкритих, за точно встановленими даними, французом Дюмоном-Дюрвілем на «Астролябії» та «Зеле», хоча це й піддає сумніву американець Уілкс.

Загалом, «Пілігриму» не щастило цього року. На початку січня, у розпалі літа в Південній півкулі, тобто задовго до закінчення промислового сезону, капітан Халл змушений був покинути місце полюванння. Допоміжна команда — збіговисько доволі темні суб’єкти — поводила себе зухвало, найняті матроси ухилялися від своїх обов’язків, через що капітан Халл змушений був розпрощатися з нею.

«Пілігрим» взяв курс на північний захід, в напрямку Нової Зеландії, і вже 15 січня прибув до Вайтемати, порт Окленду, розташований вглиб затоки Хауракі на східному березі північного острова. Тут капітан висадив китобіїв, найнятих на сезон.

Постійна команда «Пілігрима» була невдоволена: шхуна недобрала щонайменше двісті бочок ворвані. Ніколи ще результати промислу не були настільки жалюгідними.

Найбільше був незадоволений капітан Халл. Самолюбство прославленого китобоя зазнало глибокої невдачі: вперше він повертався з такою мізерною здобиччю; він кляв ледацюг, непокора яких зірвала промисел.

баченням — таким, що дозволяло одним поглядом охопити всю нашу планету цілком, побачити її в усьому різноманітті та єдності.
А про небувалу інтуїцію письменника годі й говорити. Досить пригадати, що герої його роману «Із Землі на Місяць», опублікованого 1865 року, вирушають у космос із того місця на півострові Флорида в США, де нині розташовано космодром Канаверал, а приземляються всього за три милі від тієї точки, де 1969 року здійснив посадку космічний корабель «Аполлон-11», що побував на Місяці.
Вважають, що всі книги Жуля Верна поділяються на «романи про науку» та «романи про незвичайні подорожі», але насправді письменник