Кондоліза Райс

Американський глобалізм зумовив надмірну роль нашої держави в підтримці демократії.

Отці-засновники зосередилися насамперед на проблемі рівноваги — як зробити державу достатньо сильною для виконання ключових завдань, але не настільки сильною, щоб загрожувати громадянським свободам.

Термін термідор пов'язаний із Французькою революцією і зупиненою демократизацією, після якої запанував терор і був проголошений імператор.

Придивіться до електорату, що підтримує Ердогана в Туреччині, Орбана в Угорщині й Путіна в Росії, і ви зауважите принципову схожість: старші люди, жителі сільської місцевості, побожні люди та завзяті націоналісти.

Раніше того ж дня у відповідь на зауваження одного з моїх колег про те, що ні в Іраку, ні в Афганістані не було «традицій» демократії, я гостро запитала: «А які демократичні традиції були в Німеччині до 1945 року? Може, зловісний експеримент Кайзера? Бісмарка? Вибори Гітлера?» У Німеччині була доба Просвітництва, але власне демократичні цінності так і не прижилися.

Відома фраза «ні до кого зі злим задумом, з доброчинством до всіх» була не просто рядком у Другій інавгураційній промові. Так Лінкольн бачив завдання повного об'єднання країни.

Ліндон Джонсон уважав, що цей парадокс для країни неприйнятний. Він сказав: «Не можна стерти шрами сторіч, говорячи: „А тепер можете йти куди хочете, робити що хочете, обирати лідерів до душі“. Не можна взяти людину, яку роками уярмлювали в кайданах, звільнити її, вивести на стартову лінію для раси й сказати: „А тепер ви можете вільно конкурувати з усіма іншими“. І ще вірити при цьому, ніби ви вчинили чесно».

Доступ до якісної освіти перебуває в центрі обіцянки Америки забезпечити висхідну мобільність і поступовий розвиток особистості.

Оскільки народи в усьому світі борються за побудову власної демократії, надзвичайної ваги набувають зусилля, спрямовані на захист прав етнічних, релігійних та інших меншин.

Влада, яку цар не здобував брутальною силою, він одержував через васальну відданість православній церкві. Як очільнику церкви, правителю Росії, вважалося, були притаманні людські й божественні риси. Цар захищав і збагачував церкву, а церковні ієрархи відповідали йому прихильністю.