Борис так і жив, поки не стоптав трохи підошов. Тридцять п’ять як для села — то вже старий кавалєр, та й не такий красюк, як був дотеперечки.
Виктория Никитенкоhas quoted3 years ago
Якби не Мартин, утекла б світ за очі й нікому б у ласку не стояла. Та куди з малим утечеш?
Виктория Никитенкоhas quoted3 years ago
Осліпла Стефка. «Лиш-но сімнацять літ минуло, а вже сліпа», — галайкали по селі люди. Та так воно й було. Ладна, робітна, але сліпа. Не те щоб цілком не бачила, та вже дивитися на світ білий по-справжньому не могл
Виктория Никитенкоhas quoted3 years ago
Стефці лиш шістнадцять минуло, як понесла. Одна надія на Варвару. Більше в неї нікого нема. Варвара на півроку старша від Стефки, ось рік як віддана`. Уже й Андруся народити встигла.
Виктория Никитенкоhas quoted3 years ago
Стефка лежить на Варвариному ліжку й мовчить. Що має казати? Батько навідріз відмовився на поріг пустити, як почув, що Стефка груба[1]. Мама спершу плакала, а далі пішла за ним. А Борис? Нащо Борисові дитини? Він ще попарубкує.