Фауст

маю докторське звання
І десять років навмання

Чого ж мені од світу ждати?
І що той світ спроможний дати?
Страждай, терпи! Терпи, страждай!

Г о м у н к у л

Та я собі туди-сюди літаю,

Страх хочеться розбить тюрму скляну,

Родиться справді, стати на стану,

Та ще не зважився до краю —

Аж боязко, як подивлюсь;

А це пішов на підслух, признаюсь:

Два мудреці між себе щось говорять

І про природу безнастанно спорять.

Хотів би я все до кінця почуть —

Відома ж їм буття земного суть;

То й я нарешті, може, взнаю,

Що, власне, я вчинити маю.

М е ф і с т о ф е л ь

Ти дій завжди на власну руч.

Бо де заводиться привиддя,

Там для філософа угіддя.

Він їх натворить ще з десяток,

Щоб показать ума достаток…

Лиш блудячи до правди знайдеш ключ.

Родиться хоч — родись на власну руч.

Так, мало хто пізнать хоч дещо зміг,
Та й ті провидці, серцем необачні,
Несли свої думки юрбі невдячній;
За те й палили, й розпинали їх…

Ф а у с т
Шукай заслуги не в словах,
Не шийся в галасливі блазні!
Як розум є в твоїх речах,
То будуть без окрас виразні,
Бо для правдивих мудреців
Не треба вишуканих слів.

Біля дверей б'ючись, я мав вас за ключі,

Колишній спів мій, майже занімілий,
Лунає знов, мов арфа чарівна;

Геніальне творіння, присвячене пізнанню життя, творчої силі людського духу, протистояння Бога і сатани, Ґете створював протягом усього свого життя

маг і чаклун Йоганн Фауст перетворився на вченого, втомленого від безплідності власного життя і томління духу. Щоб знайти сенс і цінність людського існування, він вирішуєть укласти угоду з підступним посланцем пекла.

У філософію я вник,

До краю всіх наук дійшов —

Уже я й лікар, і правник,

І, на нещастя, богослов…

Ну і до чого ж я довчивсь?

Як дурнем був, так і лишивсь.

Хоч маю докторське звання

І десять років навмання

Туди й сюди, навкрив-навкіс

Воджу я учнів своїх за ніс, —

А серце крається в самого:

Не можем знати ми нічого!