Можливо все

ЄДИНИЙ СПОСІБ ЗРОЗУМІТИ МЕЖІ МОЖЛИВОГО – ВИЙТИ ЗА НИХ, ДОСЯГАЮЧИ НЕМОЖЛИВОГО.

Тому я закликаю вас у вирішенні проблем дотримуватися мого «Правила трьох “Р”©».
• Розберіться в проблемі: проаналізуйте її джерела й причини.
• Розв’яжіть проблему всебічно, по всій глибині й ширині, у всіх її проявах – вирвіть її з коренем.
• Реорганізуйте свою поведінку: виявіть шаблони й усуньте їх; дістаньте з цієї проблеми уроки на майбутнє – щоб знати, як запобігти її новій появі.

Не соромтеся просити допомоги – це ознака не слабкості, а мудрості і внутрішньої сили. Найчастіше простий погляд ззовні може розкрити очі на нові шляхи вирішення проблеми, що здавалася безнадійною. Але не перекладайте відповідальність за свої вчинки на ваших порадників. Не робіть чогось за чиєюсь порадою, сподіваючись сказати потім: «Це ти у всьому винен, порадив мені казна-що! Тепер допомагай розгрібати!» Допомога – це додатковий козир у ваших руках, але вибір того, з якої карти піти, залишається за вами.

Тож будьте дуже обережні з тими, кого пускаєте у своє життя, – у проблемних ситуаціях ми стаємо надто вразливими.

І наостанок я хочу сказати тільки одне – не зупиняйтеся на півдорозі! Переконуйте себе, мотивуйте, підтримуйте і просіть інших підбадьорювати вас… Головне – не здаватися. Занадто багато людей планують значно більше, ніж доводять до кінця. А потім нарікають на те, що їхнє життя дуже далеке від бажаного ідеалу.

Придумайте (або виберіть) варіант вирішення, розробіть план дій, розбийте його на маленькі етапи – і беріться до справи! Змініть обстановку, зробіть кілька дзвінків, поспілкуйтеся з експертами, купіть книжку за темою чи запишіться на семінар. Починайте з малого.

Вирішення, навіть найблискучіше, не зможе реалізуватися саме. Вам доведеться зробити перший крок (а в більшості випадків – кілька кроків поспіль).

ми схильні недооцінювати проблеми, які на перший погляд здаються несерйозними. А як я вже не раз згадував, проблеми мають тенденцію збільшуватися з часом. Тож не чекайте до останнього!

Занадто часто ми безпідставно вважаємо, що всі нам щось винні, – і далі сидимо, склавши руки, чекаючи, коли хтось, нарешті, почне ворушитися. Це – велика помилка. Так, можливо, вам не подобається чи не здається справедливим те, що доводиться робити все самому, але, на жаль, це – реальність. І з нею треба змиритися, щоб отримувати від життя максимум.

Я згоден, часто трапляються ситуації, коли необхідно виявити терпіння. І найчастіше «час очікування» настає, коли ви щось зробили й посіяли насіння для нових можливостей, – і необхідно дочекатися, коли ваші дії принесуть плоди. Але терпіння (або очікування) неприпустиме, якщо воно перетворюється на просте сидіння на місці й сподівання на те, що проблема зникне сама собою