Unknown

Тож якщо ваше серце вже зробило вибір… Заводьте болід, стартуйте та летіть до межі, що відділяє вас від майбутнього мрії. Це легше та необхідніше за все, що намагається довести маленька ляклива особистість всередині кожного з нас! Обіцяю, вона зникне, тільки-но п’ять світлофорів спалахнуть на шляху до вашого “УСЕ”...!

І, мабуть, у цьому і є правда, захована глибоко у кожному з нас: ми знаємо, яке саме життя здатне подарувати нам УСЕ. Серце робить вибір задовго до того, як мозок позбувається від страхів, а життя закручує у буденності, сповненій стереотипів і зон комфорту. Буває так, що ми живемо минулим, перебуваючи у сьогоденні. Бо минуле — це все, через що переступив вибір серця.

— Знаєш, сумніватися — це нормально, бо великі кроки завжди лякають, — запевняю Рабію. — Але саме за страхом ховається… приз, вже повір мені.

— Я ламала свої крила заради тебе, бо… — треться носиком об мою трохи колючу щоку. — …відчувала, що ти відростиш свої заради нас.

Взагалі, з моменту, як я опинилася за межею з тобою, я вже ніколи більше не хотіла назад

коли я дивлюся на тебе, розумію, що таке кохання

Я не вмів мріяти до зустрічі з тобою. А тепер тільки цим й живу. Тобою

І водночас Кохання — цікаве. Воно надихає, породжує небачені потреби, змушує рухатися. Чорт забирай, усе набуває сенсу. Кохання — це те, що викликає передчуття майбутнього.

Я завжди думав, що почуття створюють хаос. І тому не прагнув додавати безладдя у свої мізки, де й так усе йде шкереберть. Але, виявляється, що кохання, навпаки, усе налагоджує. Як вдала комбінація тетрісу — закриває діри. І це дарує відчуття повноцінності, стійкості, впевненості.

— Я хочу, аби увесь світ знав, що моє кохання належить тобі, — зізнаюся.