Мойсей

Сорок літ я трудився, навчав,
Весь заглиблений в тобі,
Щоб з рабів тих зробили народ
По твоїй уподобі.

Сорок літ, мов коваль, я клепав
Їх серця і сумління
І до того дійшов, що уйшов
Від їх кпин і каміння.

А неправедне, бо й скорпіон
Жить у світі бажає.
А чи ж винен він тому, що їдь
У хвості своїм має?

Зрозумійте й затямте собі,
Ви, сліпців покоління,
Що, як зглушите душу живу,
Заговорить каміння.

І в будущі дороги,
Та на близькі терни та пеньки
Все збиватимеш ноги.

Милосердними треба вам буть
Задля всього живого!
Бо життя – се клейнод, хіба ж є
Що дорожче над нього?»

Цвіт безтямності плодить усе
Колючки лиш і муки.

Ти далеко в минуле глядиш
І в будущі дороги,
Та на близькі терни та пеньки
Все збиватимеш ноги.

Хто здобуде всі скарби землі
І над все їх полюбить,
Той і сам стане їхнім рабом,
Скарби духу загубить.

І, як терен посеред дерев,
Непоказний на вроду,
І не має він слави собі
Ані з цвіту, ні з плоду, —

Дерева – се народи землі,
А король у їх колі —
Божий вибранець, син і слуга
Господевої волі.