Енн із Зелених Дахів

Вони завернули на подвір’я — там уже споночіло, тільки з тополь долинало шовкове шарудіння листя.

— Не було там ніякого хлопця, — відповів бідолашний Метью. — Була тільки вона.

коли сонце — тоді набагато легше не журитися й долати життєві незгоди

І зорі над колискою зійшли

В стихії полум’я, роси і духу.

— Так, але в пирогів є одна прикра вада: вони не вдаються саме тоді, коли дуже треба, щоби вдалися, — зітхнула Енн, пускаючи за течією особливо щедро просочену живицею галузку. — Я, мабуть, просто покладуся на волю Провидіння й спробую не забути покласти борошно.

І зорі над колискою зійшли

В стихії полум’я, роси і духу.

Роберт Браунінг

Воістину, усе життя — то лише зустрічі й прощання, як каже пані Лінд, — меланхолійно завважила Енн

Ну от, іще одне сподівання мертве. «Моє життя — ніби цвинтар померлих надій». Я це речення вичитала якось в одній книжці, і відтоді ним утішаюся, коли щось мене розчаровує

Але якщо в тебе піднесені думки, то їх і треба висловлювати піднесеними словами, правда?

Вона сміливо глянула у вічі своєму обов’язку — і побачила в ньому друга, яким завжди буває обов’язок, коли ми щиро готові йти йому назустріч.