Спитайте Мієчку

Ніхто, окрім найближчих, не знав і не розумів значення цього будинку, що стояв серед бурелому. Вона часто казала: «Що я зробила тут, провівши все життя у боротьбі із кущами?» — насправді знаючи, що збудувала прихисток, де можна було сховати дітей від того, на що не можеш впливати, а потім так само прихистити від життя їхніх дітей. Бо життя не завжди можна жити, часом треба від нього сховатись.

Найгірша тюрма — це ти сама

Виявилось, що художниця, маючи немалі груди, лягає ними у свіжу глину, а потім, коли глина трохи застигає, витягує із отворів обидві цицьки, які легко цьому піддаються завдяки своїй м’якій структурі.
— Я б теж так могла, — сказала Мієчка. — Піалки для чаю ліпити.

Бабуся назвала кицьку Юлею.
Але спершу спитала:
— Боже, воно больне?
Мієчці довелося сказати бабусі, що так, воно больне і шерсть у нього виросте.

Наступного дня із самого ранку тераса рівномірно вкрилась облізлим зістареним лавандовим провансалем і під шаром фарби на десятиліття сховалось сердечко «М+Л».

Усі одна одну тут так берегли, що тривожні новини тут приховувались, заплутувались, губились, і ніхто не міг згадати, чи комусь хтось щось казав, чи не казав.

А ви, Соломіє, завжди отак чай у бур’янах під кущами п’єте? — спитав Устим, поглянувши навколо.
— Ну, вас же треба контролювать, — озвалась бабуся. — А то ще дуже гарно зробите.
— А нам треба сільський антураж, — сказала Лілічка.

Ми з тобою інакші, доцю. Я з тобою не вміла бути так, як з дівчатами. Вибач, що я навчилась бути такою тоді, коли тобі вже було це не треба.

Я їм вірю, подивись на них — які вони молоді, кожна по-своєму щаслива і по-своєму нещасна.

Ти ще зовсім маленька, — бабуся хотіла пригорнути Марту так, наче та маленька, якою колись була, коли зло втикалась бабусі в живіт своєю міцною головою з жорстким чорним волоссям і глухо кричала у бабусине міжгруддя.
Натомість зараз вона, замість пригорнути Марту до себе, притулилась до неї, наче вона сама маленька дівчинка. Але Марта відчула себе так, як тридцять п’ять років тому, коли їй було не сорок, а п’ять. Тримаючи бабусю за плечі, як та колись тримала її, вона все одно відчула, що сама стала маленькою, і, попри те, що зараз бабуся тикалась головою їй у міжгруддя, Марті здавалось, що все навпаки — що вона дівчинка і волосся її ще м’яке, а бабуся велика і сильна.