Тільки разом

ку наругу!

— Ну звісно, померти значно легше, ніж жити! Жити й боротися.

Не знав справжніх мук той, хто не втрачав зір, слух, здатність рухатися, справляти природні потреби.

Голос переконував, що хоча й не все можна виправити, але все можна пережити.

сумні і страшні, сунули на Кет чорною хмарою. Один за одним перед очима спалахували і згасали кадри: натовп схвильованих жінок перед управлінням шахти, батько в закритій труні, мати в жалобі, пустий стіл

— А смерть теж починається зсередини? — пошепки запитала вона.

— Звичайно! — так само пошепки відповів Андрій. — Як і життя!

Наприклад, я. Я покінчив із собою, коли мені було дев’ятнадцять. Мені дають іще дев’ятнадцять років, аби я визначився, чи хочу я жити. Якщо я не хочу жити, я можу просто тинятися пустелею й нічого не робити. Дев’ятнадцять років спливе і я остаточно припиню існувати

Вона інстинктивно чіплялася руками за повітря, але як і завжди в житті, не знаходила опори. Це все, все, кінець

Тобі треба жити, здійснити свої мрії, пізнати справжнє щастя!

— Я — одна! Якщо я одна зараз, на цьому даху, то плювати, хто був і буде в моєму житті!

— У тебе є матір, вона потребує твоєї допомоги! У тебе є друзі, які засмутяться через твою загибель!

— Не вигадуй! Живи, будь ласка! Ти зможеш почати заново, з чистого аркушу! Є люди добрі, віддані, щирі! Ти їх знайдеш, і вони допоможуть тобі піднятись! Ти не одна!