Франкенштейн, або Сучасний Прометей

Ти – мій творець, але я – твій володар, корись!

Античні вчителі цієї науки, – мовив він, – обіцяли неможливе і нічого не зробили. Сучасні вчені обіцяють мало; вони знають, що один метал неможливо перетворити в інший і що еліксир життя – це лише примара, але ці філософи, чиї руки, здається, створені лише для того, щоб порпатися в багні, а очі, щоб вивчати щось у мікроскопі чи плавильному тиглі, справді творять чудеса. Вони проникають у закутки природи й показують, як все влаштовано у прихованих місцях. Вони підіймаються в небо; вони відкрили таємницю циркуляції крові й природу повітря, яким ми дихаємо. Вони опанували нові і майже безмежні сили, вони можуть віддати команду грому в небесах, відтворити землетрус і навіть скопіювати невидимий світ з його тіней.

Три роки тому я так само працював і створив демона, безприкладне варварство якого спустошило моє серце та назавжди прищепило гірке каяття.

коли я прагнув любові та дружби, всі цуралися мене. Хіба це справедливо? Чи можна мене вважати єдиним злочинцем, коли все людство завинило переді мною?*

Спочатку я прагнув знайти взаємність у доброчесності, почуттях щастя і прихильності, адже саме це переповнювало все моє єство. Але тепер доброчесність стала тінню, а щастя і прихильність перетворились на гіркий та ненависний відчай.

Я мав бурхливу уяву, аналітично-практичний розум; поєднання цих якостей зародило в мені ідею і так я створив істоту людської подоби.

Я до безтями їх любив! Як же я тримався за них, оскільки іноді вчував, як вони йшли поруч навіть у години притомного життя, і я переконував себе, що вони досі живі!

Смерть Вільяма, страта Джастін, вбивство Клерваля, а тепер і моєї дружини; навіть у той момент я не знав, чи близькі, що залишилися у мене, в безпеці від злоби нелюда; можливо, навіть батько зараз вмирає в конвульсіях у його руках, а Ернест вже лежить мертвий біля його ніг.

«Я З’ЯВЛЮСЯ У ТВОЮ ШЛЮБНУ НІЧ!»

Саме я став вбивцею найневинніших жертв; вони втратили життя через мої вчинки. Тисячі разів я, крапля за краплею, проливав би свою кров, аби врятувати їхні життя; але не міг, батьку, справді не міг пожертвувати всім людським родом.