його, хоча причини свого страху він не розумів, бо жив тут ось вже п’ять років. Повернувшись сюди майже несвідомо, Ґреґор не без сорому поспіхом заліз під диван, де, не зважаючи на те, що спину йому трохи притиснуло, а голову вже неможливо було підняти, він одразу ж відчув себе дуже затишно і жалкував лише про те, що його тулуб занадто широкий, щоб повністю поміститися під диваном.
Там він провів усю ніч частково в дрімоті, яку раз у раз полохав голод, частково ж у турботах і неясних надіях, які незмінно привели його до висновку, що поки він має поводитись спокійно, оскільки зобов’язаний своїм терпінням і тактом зменшити неприємності, які заподіяв своїй сім’ї теперішнім своїм станом.