й у подальшому не було цікаво, чим і як ти живеш. Життя одразу навчило мене бути жорстокою. За жорстокість, можливо, доведеться платити порожнечею, але її простіше пережити, ніж розчарування.
Нещодавно я зрозуміла одну істину: єдине, чого ми мусимо навчитися, — це почуття байдужості до того, що відбувається навколо, та, якщо можливо, не зачіпати почуття тих, хто ще не навчився. Я більше не намагаюся шукати виправдання людським учинкам, прив’язувати до них обставини (люди завжди керуються лише бажанням), як і не заперечувати те, що за другого шансу вони вчинили б інакше. Чи зачепив мене тоді його вчинок? Навряд. Я буду щаслива знати, що йому після цього полегшало.