Бог, що віджив своє. Довідник для початківців

Фактично довести, що чогось не існує, не можна

Проте сам Ісус не був вищий за помсту. Навіть якщо відкинути історії Євангелія дитинства від Хоми, канонічні Євангелія від Матвія та Марка обидва розповідають, як він дріб’язково помстився, отакої, фіговому дереву:

А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів. І побачив Він при дорозі одне фігове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя самого, на нім не знайшов. І до нього Він каже: Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки! І фігове дерево зараз усохло (Матвія 21:18).

Дайте подумати, я ж не можу просто взяти й простити їх, бо їхній гріх надто великий. А що, як я вб’ю три тисячі з них, як зробив під час тієї маленької неприємності із золотим телям? Ні, навіть три тисячі недостатньо, не три тисячі звичайних людей, бо гріх надто великий, щоб його змити вбивством лише трьох тисяч якихось простолюдинів. Ось що я вам скажу: чому б мені не перетворити власного сина на людину, піддати його тортурам і вбити за всіх людей? Так, ось що я називаю гідним жертвоприношенням. Убити не просто якогось старого, а Бога в людській подобі! Що скажете? Саме те, що треба. Це буде достатньо велика жертва, щоб відпустити всі гріхи людства. Зокрема, і гріх Адама (до речі — от я дурень — весь час забуваю сказати їм, що Адама ніколи не було). Іди, синку; пробач, але не бачу кращого варіанту. І ні, ти не можеш узяти вогняну колісницю. Я поміщу тебе в утробу однієї жінки, ти маєш народитися, вирости, вивчитися, пережити підлітковий вік і таке інше. Інакше з тебе не буде повноцінної людини, тож я не відчуватиму, що ти справді представляєш людство, коли зрештою зроблю з тебе жертву, щоб спасти їх. Не забудь, до речі, що це жертва й мене самого, бо я — це ти, а ти — це я.

Палкий Бог, і мстивий Господь, Господь мстивий та лютий (Наум 1:2).
Бо не будеш ти кланятись богові іншому, бо Господь Заздрісний ім’я Його, Бог заздрісний Він! (Вихід 34:14)

сміливий крок у страшну пустку того, що здається неймовірним, дуже часто буває в історії науки правильним.

Науковці припускають (думаю, цілком обґрунтовано), що релігія, міти, ритуали та традиції допомагали спільнотам об’єднуватися й разом працювати, застосовуючи найкорисніші способи

Мені подобається фраза «Історія написана на нас». Коли холодно, ми вкриваємось сиротами. Усе тому, що наші предки були волохаті. Коли вони мерзли, кожен волосок підіймався, загущуючи шар повітря, затримуваного волоссям, що їх зігрівало. Це як вдягти ще один светр. Ми більше не волохаті по всьому тілу. Однак дрібні м’язи, що колись підіймали волоски, залишилися на місці. І вони досі (хоч і марно) реагують на холод, підіймаючи волосся, якого вже немає. Наша волохата історія написана на нашій голій шкірі. Написана сиротами

У Біблії можна знайти чудові вірші, деякі навіть у Старому Заповіті — хоч і не багато, як судити з мого досвіду. Однак як зрозуміти, які вірші ігнорувати, бо вони огидні, а які просувати, бо вони добрі? Відповідь має полягати в тому, що в нас дещо інші критерії, методи розпізнавання доброго та поганого. Міркування, що не походять із самої Біблії. Проте тоді, хай там які ці критерії, чому ми просто не використовуємо їх? Якщо ми маємо якісь незалежні критерії, які біблійні вірші хороші, а які погані, навіщо зважати на Біблію взагалі?

Улюб­лена хитрість теологів, не помічали? Якщо складно пояснити щось у Біблії, кажіть, що це було лише символічно, цього ніколи насправді не було або це була така метафора, щоб донести якесь послання. І теологи, звісно, самі вибирають: які вірші — метафори, а які потрібно сприймати буквально

Отже, ми розглянули Біблію як історію. Здебільшого вона нею не є. І ми розглянули Біблію як міт. Більша її частина ним і є, і в цьому немає нічого поганого. Люди мають право цінувати міти. Однак ніщо не робить біблійні міти хоч трохи ціннішими за міти вікінгів, греків, єгиптян, острів’ян Полінезії, австралійських аборигенів чи будь-яких із безлічі племен Африки, Азії чи обох Америк.