Ода до радості (збірник)

Радість творчості. Радість порозуміння, у першу чергу із самим собою. Радість здолання сумнівів і прийняття рішень. Радість споглядання. Надії і перетворення. Радість доброї розмови. Подолання спокуси. І радість наповнення енергією. А ще – помочі скривдженим. А також спокою. І боротьби. І звісно – радість свободи… Пізнання та пізнавання. Повторюваності і неповторності. Нескінченний перелік,

Зрештою він зрозумів, що повинен перечитати роман знову, просто зараз, не відкладаючи на потім, тому що потім усе зітреться, змиється, припорошиться буденністю і чари зникнуть. Потім він помре – і не прочитає.

Він бачив світ об’ємним, цілком, начебто в шести вимірах одразу, без винятків і застережень, до самого дна, без жодних секретів – ясним і зрозумілим, як акваріум із золотими карпами.

це диво коштувало недорого, всього три зім’яті гривні до залізничного вокзалу, які, не обертаючись, прийняв сірий похмурий апатичний водій, схожий, як дві краплі горілки, на всіх місцевих водіїв маршрутних таксі та автобусів, якщо вони самі, звісно, не були схожі на місцевих татар.

Він зайшов в автобус, і все одразу змінилося.

Сіре шосе магічно закрутило невидимі колеса – і почався рух назустріч куполу біло-блакитного неба, диску рожевого сонця; він побачив їх, наче в океанарії, здивований і осліплений божественною величчю ранка, крізь велике вигнуте лобове скло. Ось які ліки, виявляється, потрібні, щоб місяць нерухомості розтанув в одну мить, розчинився в безмежній ясності і свіжості повітря і з неба спустилася магічна мотузкова драбина:

дорога;

дорога;

рух!

Ось що, виявляється, необхідно додати до гіркої мікстури самотності – ніжний шелест коліс по шосе, гамір вранішніх пасажирів, – щоб дізнатися, відчути, почути краєчком вуха, як хтось там, нагорі, в небесах, з легким скрипом відкриває люк і скидає тобі безшумний порятунок, супроводжуючи повітряними поцілунками, які, ледь торкнувшись чола, перетворюють світ із темного тунелю на прекрасне місце.

Свого часу Микола Лукаш переклав слова Шиллера – «Ода до радості» заговорила українською. Там є такі рядки:

Радість – Всесвіту пружина,
Радість – творчості душа,
Дивна космосу машина
Нею живиться й руша.

Втім, щоб стати справді європейцями, нам треба зламати чимало стереотипів – і не лише у методах державного управління, у суспільних стосунках, а насамперед у самих собі. Бо вони живучі, як той хвіст, що відростає в деяких земноводних.