Айвенго

турботами та стражданнями, не страшитися нічого, окрім неслави. Без нього шляхетна честь була б порожнім звуком…

— я вже встиг порадитися з цього приводу зі своїми ногами, і вони вирішили, що тягати моє гарне вбрання по трясовині було б ворожим актом проти моєї величності й королівського вбрання.

прочанин, — сказав Бріан де Буа-Гільбер зі зневагою, — така вдавана безпам'ятність після того, як ви встигли пригадати так багато, не досягне мети. Я сам назву ім'я лицаря, якому через злощасну випадковість — з вини мого коня — вдалося вибити мене із сідла. Він називався лицар Айвенго; незважаючи на його молодість, жоден із його соратників не перевершив Айвенго в мистецтві володіння зброєю.

ньому був каптан зеленого кольору, оброблений біля коміра й обшлагів сірим хутром, що цінується нижче горностая й виробляється, як вважають, зі шкурок сірої білки. Каптан не був застебнутим, і під ним виднілася вузька, припасована до тіла куртка із червоного сукна. Штани з такого ж матеріалу доходили лише до колін, залишаючи гомілки оголеними. Його взуття було тієї ж форми, що й у селян, але із кращої шкіри, й застібалося спереду золотими пряжками. На руках він носив золоті браслети, на шиї — широке намисто з того ж дорогоцінного металу, навколо талії — пояс, багато оздоблений дорогоцінним камінням; до пояса був прикріплений короткий прямий двосічний меч із сильно загостреним кінцем. За кріслом висіли довгий плащ із червоного сукна, облямований хутром, і шапка з ошатним гаптуванням, що становили звичайний парадний костюм багатого землевласника

З обличчя Седрика було видно, що він людина прямодушна, нетерпляча й запальна. Середнього зросту, широкоплечий, із довгими руками, він вирізнявся міцною будовою людини, що звикла переносити суворі злидні на війні або втому на полюванні. Він мав голову правильної форми, білі зуби; широке обличчя з великими блакитними очима дихало сміливістю й прямотою й виражало таку благодушність, яка легко змінюється вибухами раптового гніву. У його очах блищали гордість і постійна нашорошеність, бо ця людина все життя захищала свої права, зазіхання на які безперестану повторювалися, а його швидка, палка й рішуча вдача завжди тримала його в тривозі за свій надзвичайний стан. Довге русяве волосся Седрика, розділене рівним проділом, який йшов від тімені до чола, падало на плечі; сивина ледь пробивалася в ньому, хоча чоловікові вже повернуло на шістдесят.

Річ у тому, що Еймер був дуже щедрий, а за милосердя, як відомо, відпускається безліч гріхів, хоча Писання вкладає в ці слова трохи інакший сенс.

ще двоє слуг; темні обличчя, білі тюрбани й особливий покрій одягу виказували в них уродженців Сходу. Взагалі в зовнішності знатного воїна і його почті було щось дике й чужоземне. Одяг його зброєносців блищав розкішшю, східні слуги носили срібні обручі на шиях і браслети на напівголих смаглявих руках і ногах, їхній одяг із шовку, розшитий візерунками, свідчив про родовитість і багатство їхнього пана й творив у той же час різкий контраст із простотою його власного військового одягу. Вони були озброєні кривими шаблями із золотою насічкою на руків'ях і піхвах та турецькими кинджалами ще витонченішої роботи. У кожного стирчав при сідлі пучок дротиків фути з чотири завдовжки, з гострими сталевими вістрями.

над головою спис свого господаря; на вістрі списа розвівався невеликий прапор із зображенням такого ж хреста, який був нашитий на плащі. Той же зброєносець тримав невеликий трикутний щит, широкий угорі, щоб прикривати всі груди, а донизу загострений. Щит був у чохлі з червоного сукна, через що не можна було побачити написане на ньому гасло.

На коні було повне бойове спорядження; з одного боку сідла висів короткий бердиш із коштовною дамаською насічкою, з іншого — прикрашений пір'ям шолом господаря, каптур-кольчуга та довгий двосічний меч.

коліна були покриті тонкими сталевими пластинками, а литки — металевими кольчужними панчохами. За поясом був заткнутий великий двосічний кинджал — єдина при ньому зброя.