Велика Британія Артура

Доброго дня, любі хлопчики й дівчатка! Нещодавно став я свідком цікавої розмови; завітала до нас подружка моєї онучки Сашеньки, послухала наші казки і спитала: — Саша, а як це ви з дідусем казки видумуєте? — Нічого ми не видумуємо, — відповіла Саша, — ми тільки підслуховуємо що говорять різні речі, комахи, або тварини, перекладаємо на зрозумілу мову і записуємо. — Як це? — не зрозуміла подружка, приведи приклад! — Та будь ласка! От, на приклад; ти чуєш, що говорить, аж плаче, твій лівий черевичок? Подружка уважно подивилась на свої ноги, потім на Сашу, і розгублено сказала: — Ні, не чую, а хіба він щось говорить? — А як же! Прислухайся! Він говорить, аж схлипує: «Тетянко! Я ж служу тобі не гірше ніж правий черевичок, а чому ж тоді ти на ньому шнурочок красивим бантиком зав’язала, а на мені аби як… мені ж соромно у такому вигляді на вулицю вийти!» — Ай, видумуєш ти все, нічого він не говорить, — сказала Тетянка, але розв’язала шнурок і зав’язала красивим бантиком. — ну, а що він зараз говорить? — Зараз? Зараз нічого не говорить, а лише вдячно посміхається, невже не бачиш? — Ну, чесно кажучи, на бачу, але вже розумію, як ви з дідусем казки пишете. Піду додому, розкажу мамі й таткові, може й ми щось підслухаємо та й запишемо… А як ви? Чи доводилось вам чути, що говорять ваші улюблені іграшки? Прислухайтесь! Інколи можна почути дуже цікаві речі! Отак і ми з онучкою, якось почули цікаву, на наш погляд, розповідь сусідського песика Артура і вирішили переповісти її вам.