Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1

Я раптом навіть занепокоївся, чи взагалі твори Франца Кафки доживуть до двадцять першого століття.

Чому, скажімо, весна завжди однаково пахне? Роки минають, а її запах той самий. Тонкий, невловимий, але завжди однаковий…

Там у Саппоро, в тому готелі, ви бачили чоловіка в овечій шкурі, чи не так?

Виходить, твій батько — той самий письменник… як там його… Хіраку Макімура, так?
Юкі здвигнула плечима.
— Він не така вже погана людина. Просто таланту не має.

До того ж, він — друг моєї старшої сестри.

Це була Кікі. Я відчув, як моя спина примерзла до спинки крісла. Десь позаду з гуркотом покотилася по підлозі порожня пляшка. Кікі. Та сама, яку побачив у тому темному коридорі… Ось тепер вона справді-таки в ліжку з Ґотандою.
«Все з'єдналося», — подумав я.

— Ми на тебе чекали, — сказало воно. — Давно чекали. Заходь.
Навіть не розплющуючи очей, я здогадався, хто це.
Це був Чоловік-Вівця.

. За конторкою реєстрації я помітив учорашню дівчину в окулярах. Наші погляди зустрілися, і вона начебто ледь-ледь напружилася. Цікаво, чому

читаючи чужі біографії, ми шукаємо своєрідної компенсації за наше сіре, безрадісне існування…

У такому суспільстві марнотратство — найвища чеснота.