Танці з кістками

коли живий Кольчик заговорив у машині про смерть, Севі стало страшно. Боявся, що ця жива знайома людина стане просто м’ясом. І він, Северин, теж невідомої миті стане шматком м’яса. Чи не вперше він відчув, що кожному відведено трагічно мало хвилин, і з кожним серцебиттям їх стає все менше

Коли треба було взятися за якесь нове завдання — особливо якщо воно потребувало комунікації з іншими людьми або, не дай Боже, потенційно могло спричинити конфлікт, — Доник почувався паралізованим. Єдине, чого йому тоді хотілося — забути, втекти, витіснити зі свідомості те, що не вкладалося в парадигму його розміреного й паршивого життя. Втім, сказати тверде «ні» і відмовитися він теж не міг: підсвідомо чекав на свій зоряний час, ту єдину можливість, що змінить нестерпну рутину днів. Замість діяти він планував, тисячі разів прокручуючи найгірші варіанти й пояснюючи собі, чому нічого не вийде. А потім мріяв про те, як йому все вдається і він пожинає солодкі плоди успіху.

Нічна подорож подарувала йому ілюзію незалежності й розкрила очі на просту істину. Свобода — ось чого він насправді завжди потребував.

— Встановити законність ніколи не пізно, — сказав мент так паскудно, що у Феміди з рук, мабуть, випав меч.

«Усе — хімія, — зробив висновок Сева. — Хімія і фізика, бездушний механічний танець. Матерія набуває нових форм, змінює структуру».

— Я тобі бажаю, щоб почалось нарешті нове життя. Таке, якого ти насправді заслуговуєш.

життя нас ранить, катує, але безупинно штовхає вперед.

Сева раніше не розумів, чому влада не веде перемовин із терористами. Тепер знав: це лиш затягує петлю на шиї.

стадії переживання горя. Їх було всього п’ять: заперечення, гнів, торг, депресія і прийняття.

біда, як виявилось, робила однаковим світосприйняття усіх людей