Двір крил і руїн

— Колись давно я мріяв почути ці слова, — тихо промовив він. — Коли вважав, що від тебе я не дочекаюся їх ніколи.

— Усі ми зламані. Усі на свій лад і в місцях, які ніхто не може бачити.

Якщо ви маєте намір за щось битися, то час настав. Настав час захистити тих, про кого ви забули. Дайте їм знати, бодай раз, що їх не забули. Бодай один раз.

— Я не усвідомлював, що у твоїй історії граю роль злочинця.

— Ти й не був ним.

Його обличчя було спокійне, плечі розгорнуті, але я подивилася на нього і сказала подумки: «Різе, я бачу тебе таким, який ти є. І в тобі немає жодної частинки, яку я б не кохала всією душею».

Він потиснув мої пальці і підвів наші руки так, щоб до кімнати зборів ми увійшли втіленням королівської пари.

«Ні перед ким не вклоняйся», — тільки й сказав він.

Переді мною стояв Темлін. Він вдивлявся в мене. У його зелених очах промайнуло якесь почуття, якого я не змогла визначити.

— Щасти тобі, Фейро, — сказав він тихо.

І упустив на Різенда останнє зернятко світла.

— Я знайду тебе знов у наступному світі… у наступному житті. І тоді ми матимемо час. Обіцяю.

Я б чекав на тебе іще п’ятсот років. Тисячу років. Навіть якщо ми вже вибрали з тобою свій час… Він того був вартий

— Не відступай від нього ані на крок. Вичікуй, аж поки все владнається.

— Так. Я так і зробила. І так і сталося.

— Ні. Ще ні. Залишайся на його боці.

— Добре. Я залишуся з ним назавжди.

— Ти й тепер красуня, — сказала їй Мор.

Елейн слабко усміхнулася.

— Гадаю, бажання бути гарною війна просто зводить нанівець.

Мор із хвильку помовчала.

— Можливо. Але все одно не дозволяй війні вкрасти це в тебе.