Знищ мене

– Ти і я, Джульєтто – разом? Нас не зупинити.

Я живу у світі порожнечі.

Вона ходяча зброя серед людей», – говорили вчителі. «Ми ніколи не бачили нічого подібного», – говорили лікарі. «Її треба забрати з вашого дому», – говорили поліціянти.

«Та будь ласка», – говорили мої батьки. Мені було чотирнадцять, коли вони нарешті мене здихалися. Коли вони відступили й дивилися, як мене волочать геть за вбивство, яке я не знала, що можу скоїти.

Ми вбиваємо себе, намагаючись вижити.

Я хочу бути пташкою, що полетить геть.

Я — краплина дощу.

Мої батьки витрусили мене зі своїх кишень і залишили випаровуватися на бетонній плиті.

Я завжди думаю про краплі

Вони кинули до мене хлопця. Хлопця.

Господи.

«Ми сподіваємося, ви тут здохнете. За гарну поведінку».

колись трава була зеленішою. Хмари — білішими