Що знає вітер

Томас став на порозі свіжопоголений,

Якщо в людини спробувати щось забрати, вона захоче цього ще більше. Якщо їй сказати, що їй чогось не можна, вона забажає цього всім серцем. Наш єдиний акт непокори — це наша ідентичність.

Нашу мову заборонили, та все ж ми розмовляємо нею. Нашу релігію викорінювали по всіх усюдах, і все ж ми досі її сповідуємо.

Я часто питав себе, чи були б ірландці тими, ким є, якби англійці просто були людяніші. Якби вони були розважливі. Якби вони дозволили нам процвітати. Нас позбавили всіх до єдиного прав і не навчали нічого, крім насмішок. Із нами поводились, як із тваринами, та все ж ми не здалися.

Колишня Енн була страшенно різка, не така спокійна, як ти. Вона була… енергійна. Напориста. Пристрасна і, відверто кажучи, надокучлива. Може, їй просто хотілося здаватися такою, вдавати, що вона є такою насправді. Але твоя м’якість чудова. М’які очі. М’які кучері. М’який голос. Тепла, м’яка усмішка. Не соромся її. В Ірландії залишилося дуже мало м’якого.

Якщо в людини спробувати щось забрати, вона захоче цього ще більше. Якщо їй сказати, що їй чогось не можна, вона забажає цього всім серцем. Наш єдиний акт непокори — це наша ідентичність.

людина нізащо не знатиме, хто вона насправді, якщо не зробить найголовнішим для себе те, що любить.

Яловичину, баранину й вовну продавали іншим країнам, тимчасом як найбідніші люди — а це більшість населення в Ірландії — дедалі більше голодували й зневірювались.

Колись у тій хатинці жила родина. Така, як наша. Однак згодом прийшла картопляна гниль, і сім’я почала голодувати. Дехто з них загинув. А дехто поїхав до Америки шукати роботу, щоб було що їсти. Покинуті оселі стоять по всій Ірландії. Ти повинен піти до школи, щоб дізнатися, як зробити Ірландію кращою для її народу, щоб родини не вимирали. Щоб нашим друзям не доводилося кудись виїздити.

Тут я любила. А любити я, зрештою, хотіла більше, ніж повернутися.