Царство вовків

Ми служитимемо королеві-сулійці, королеві-гриші, равканській королеві!

Ера Ланцових скінчилася. — Ніколаї опустився на одне коліно. — Нехай розпочнеться династія Назяленскі. Нехай живе Драконяча Королева.

Але любов — це не чари, не благословення, яке можна прошепотіти, не чудодійний бальзам. Це тоненька тендітна ниточка, яка міцнішає у зв’язку, у спільно подоланих труднощах і подарованій довірі. Зоїна мати помилялася. Це не любов її зруйнувала, а смерть любові. Вона гадала, що любов упорається з буденною працею. Дозволила ниточці потертися й порватися.

Одного дня війна скінчиться, і тоді ми з тобою виспимося.

«Усі Святі, — подумав Ніколаї. — Я лежу поруч із Зоєю Назяленскі». Граф Кіріґін десь гірко плакав у свій суп».

Демонструй слабкість, коли вона потрібна іншим, а не тоді, коли почуваєшся слабкою

Я вірю геть у все. Примари. Гноми. Справжнє кохання.

— Якби тут була Інеж… — припустив Джаспер.
Казовий погляд зробився твердий наче кремінь.
— Можеш повторювати це скільки завгодно, але її тут немає.

Шкода, що тебе там не було.
— Справді?
Тепер вигляд у неї став роздратованим.
— Авжеж. Хто ще міг би прикрити мені спину в бою?

Я саджала щось нове на спомин про кожного загубленого гришу. Серцецвіт для Марії. Тис для Сергія. Райська яблунька для Федора. Навіть у Івана є своє місце. — Вона торкнулася замерзлого стебельця. — Улітку квітнутиме жовтогарячим. Я посадила її на згадку про Горшова.