Нація

А кухарку візьмете Наталку. Люди її люблять і їду її люблять. Хліб на пекарні не заказуйте. Спечіть самі. Оксана наша причинить тісто, й хліб дайте свіжий. І кави дасте ячмінної. Ми з дідиком колись-то варили тої кави та й з хлібом їли. А хто йшов із вулиці та й був голодний, також кави давали. Щось тепер таку вже не приносять мої з магазину.

А то кава добра. І від черева добра. Абись від мене знала. З'їж ложку-дві сухої ячмінної кави, як ідеш у дорогу, й навіки тебе черево не знайде в дорозі. Безпечна собі будеш, а хоч би що й не дуже добре з'їла. Бо то тепер порошки якісь та порошки, а порошки — отрава велика й гроші великі. Але хто хоче бабу стару слухати?

От, якби можна жити на світі так, як хочеш, не ненавидячи — а люблячи… Вона би збудувала собі хату під самими хмарами, у видолинку між найвищими кичерами, як між двома цицьками.

Сама би вибирала на хату найздоровіше дерево.

Два літа сушила б його,

кожну підвалину святила,

цукру й свяченого преображенського маку закопала би в кожнім куті

і любила би свою хату, як живу людину.

У літі би мольфарила від тучі, в зимі — говорила з вітрами, та й так котила би дні до старості.

Отам, між двома найпишнішими верхами, жила би, як коло маминої спідниці. Тримала би отару самих білюсіньких овечок і день відо дня сама би їх пасла на найсоковитіших пашах. Брала би з собою чорних лютих псів, у пазуху — сопілку й ішла би шукати овечкам шовкової травички. Заводила би їх так високо, що хмари пливли би крізь неї й отару, а вона би грала в сопілку й калатала дзвіночком, щоб її чули сусідні вівчарі.

А спала би лиш на джергах із найтоншої вовни. Ту міцку {{ Міцка (діал.) — перша, найтонша, вовна. }} сама би відпарювала молоками — й гріла би тими джергами боки, й ніколи б не мала панської хвороби — радикуліту. Їла би лиш будз, масло й бринзу, а по неділях — варила бануш, пила би калинове вино й файкувала би найсолодшим тютюном із Хімчина.

Які би вона співанки складала коло своїх бріцьок і ярчат!

А що вже надивилася би на свої гори вдень, при сонці!

А що вже би наговорилася на повен голос, навіть коли б сама до себе!

Балада про коня
…обминаючи плай — по вершіях,
Між каміння, ожин, води,
Одинокого мертвого вершника
Кінь розумний три дні водив.#
Був не воїном і не зрадником —
Був заблудлим дитям епох…
Стих учора кривавий ярмарок —
Він лишився з конем удвох.
Жінка буде ночами вити:
«Хто в цю пастку тебе зловив?!»
…Та носив його кінь, убитого,
Воя-вершника без голови.
…Вила вовчо отецька хата:
Не придумав би й не приснив —
Кінь синочка приніс до тата,
Але татові не лишив.
Кінь розумним вродився, добрим:
Для ґазди він збудує дах,
Щоб йому не кидали гробом
Злі собаки на двох ногах.#
…прийняла їх глибока вершіть.
Слід кривавий їм дощ затер.
…кінь лишився із мертвим вершником.
Кінь ірже там ще й дотепер.

Треба з розумом радитися, а не приймати рішення галай-палай. А нерви й злість не дають голові ясності. Так що не сварімося, а думаймо