Зоя Борисюк

Всі ми однаково не можемо завадити собі тлумачити все, що нам потрапляє на очі: чужі слова, вирази обличчя, погляди, тональність голосу — все помічене одразу піддається декодуванню, перегляду, порівнянню, компіляції, тобто тлумачиться, що дає нам змогу надати ситуаціям певного сенсу. Але з яким коефіцієнтом помилок? Яка пропорція того, були ми праві чи помилились? Власне, людська істота настільки потребує сенсів, що ми придумуємо собі сенс, який від нас тікає, навіть якщо придумуємо інформації, яких бракує, і повністю помиляємось, будучи переконаними, що все зрозуміли.

якби ваш погляд був досить проникливим і міг розрізнити атоми й те, що їх складає, ви знову побачили б дещо, схоже на туман: 99,9 відсотка об’єму атома складаються з вакууму, в якому плавають елементарні часточки, дуже віддалені одна від одної, і хмари електронів… А у світі часточок панують вібрації й хвилі. Там немає нічого непорушного. Навіть вакуум між часточками заряджений потужною енергією: нічого інертного… Фактично немає чогось застиглого, всі часточки перебувають у постійній взаємодії між собою. Найтвердіший камінь насправді є вібрацією полів, взаємодією сил, які створюють у нас ілюзію стабільності, хоча насправді є ефемерними: камінь перетвориться на порох.

Світ не сукупність речей, це — мережа подій.