Тал Бен-Шахар

У своєму огляді літератури про психологію щастя Соня Любомирські, Кеннон Шелдон і Девід Шкаде демонструють, що рівень щастя конкретної людини зумовлений здебільшого трьома чинниками: «Це генетично обумовлена константа, яка визначає рівень щастя, випадкові чинники, через які ми щасливі або нещасливі, і, нарешті, наші дії і звички, що сприяють нашому щастю або роблять його неможливим». З генами ми нічого вдіяти не можемо, та й над обставинами, за яких нам доводиться жити, ми часто не владні, зате цілком у наших силах змінити звички й рід занять. Як стверджує Любомирські та її колеги, саме третій фактор «відкриває перед нами можливість стати щасливішими надовго і всерйоз». Коли ми взялися за справу, яка править для нас за джерело сенсу й насолоди, це істотно підвищує рівень нашого духовного добробуту.

Оскільки нам не віриться, що ми й справді гідні чогось хорошого і що воно могло б нам належати, то ми відчайдушно боїмося все це втратити.

Ми часто уявляємо, що коли досягнемо якоїсь майбутньої мети, то відчуємо радість, спокій і готовність до щастя. Ми говоримо собі, що, досягнувши якоїсь конкретної мети, нарешті знайдемо спокій. Ми говоримо собі, що до цього дійде, щойно закінчимо коледж, або опинимося на солідній посаді, або заробимо достатньо грошей, або заведемо сім’ю і дітей, або досягнемо будь-якої іншої кількості цілей, які, ймовірно, упродовж нашого життя не раз змінюватимуться. Однак найчастіше, досягнувши чергової мети, ми повертаємося до свого базового рівня духовного добробуту. Якщо ми вічно нервуємося й нудьгуємо, ці почуття, найімовірніше, повернуться незабаром після того, як ми досягнемо мети, — але ж нам здавалося, що ця подія докорінно змінить наше життя