Кажуть, розвиток всього нині сущого відбувається по висхідній спіралі… Дивна, скажу я вам, та спіраль. Не знаю, як в інших країнах, а у нас чи не Укравтошосдор брав участь в її будівництві? Згадуючи своє дитинство і юність, не знаходжу в своїй пам'яті фактів, щоб хтось з моїх друзів-однолітків хотів би залишитись в якомусь проміжку часу: — в садочку, школі, інституті… Якось ми, у свій час, не сприймали ту, просякнуту нав'язливою ностальгією пісню: FB2Library.Elements.Poem.PoemItem Так, забути їх важко, але й повернути їх, про що так жалкує Євген Долматовський, слава Богу, неможливо! Не повернути, а навпаки, ми старались з усієї сили вирватись з тих «чудових» шкільних років. Багато хто з моїх друзів, після семирічки йшли в ПТУ, щоб вже не сидіти на шиї в батьків, а посильно помагати сім'ї. Дехто, як я, продовжував середню освіту у вечірній школі, навчаючись, заодно і майбутньої професії. Чому я про це пишу? Тому, що, хоч і вже звично, але ще дивно чути від вже досить дорослої молоді бажання ще пару-трійку років відсидіти на добряче прогрітої за попередні роки шкільній лаві… Боязнь майбутнього? Страх вперше «стати на крило?» Ні, ми на були еталоном, ми теж відрізнялись від батьків більшою інфантильністю.